Запропонований для застосування дітям грудного й раннього віку при гіпотрофії й анорексії, а в дорослих при гіпотензії, порушенні харчування, у реконвалесцентів, невротичних розладах, порушенні лактації в післяпологовому періоді, себореї шкіри обличчя.

Дітям призначають по 0, 0025 г (2, 5 мг), а дітям старше 1 міс - по 0, 005 г (5 мг) у вигляді свіч 3 рази в день. Курс лікування 7 -15 днів.

Дорослим призначають сублінгвально у вигляді таблеток по 0, 01 г (1 таблетка) 3 рази в день протягом 10 - 15 днів.

При себореї шкіри особи наносять на шкіру 2 - 10 г мазі з апілаком 1 раз на добу (безпосередньо або під пов`язку); при інших пошкодженнях шкіри 1 - 2 рази на добу.

При підвищеній індивідуальній чутливості до препарату можуть спостерігатися порушення сну, що вимагає зменшення дози або скасування препарату.

Апілак протипоказаний при хворобі Адісона й ідіосинкразії до препарату .

Форми випуску: а) апілак ліофілізований (Аpіlacum lyophіlіsatum) крошкоподібна маса або пористі плитки кремовато-жевтого кольору; застосовується для готування лікарських форм; б) порошок апілаку (Pulvіs Аpіlасі) складається з 7 частин апілаку ліофілізованого й 93 частин молочного цукру; в) таблетки апілаку (Таbulettae Аріlacі) містять по 0, 01 г (10 мг) апілаку для застосування під язик; г) свічі апілаку (Supposіtorіa "Apіlacum") містять по 0, 005 або 0, 01 м апілаку ліофілізованого в упакуванні по 5 свіч); д) 3 % мазь апілаку (у тубах по 50 г), а також креми з 0, 6 % апілаку; застосовують при себореї шкіри обличчя, попрілості, шкірній сверблячці й ін.

Зберігання: у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище + 20 С; свічі - при температурі від + 12 до + 15 `С.

Rр.: Таb. Арilaci 0, 01 N. 25
D.S. По 1 таблетці 3 рази в день сублінгвально

Rр.: Supp. "Арilacum" О, 005 N. 12
D.S. По 1 свічі в пряму кишку 3 рази в день (дитині)

Для застосування в офтальмологічній практиці, у якості ранозаживляючого й антибактеріального засобу при травматичних кератитах і ушкодженнях рогової оболонки ока, розроблені очні лікарські плівки (Меmbranulae ophthalmіcae cum Apіlaсо). Полімерні пластинки овальної форми жовтого або коричнювато-жовтого кольору (довжиною 9 мм, шириною 4,5 мм, товщиною 0, 35 мм).

Плівку закладають у нижній кон`юнктивальний звід 1 - 3 рази на добу протягом 7 - 10 днів.

Так само як при застосуванні інших очних плівок, можливо відчуття стороннього предмета в оці. У випадку розвитку набряку й почервоніння ока плівку видаляють.

Застосування плівок з апілаком протипоказано у випадках алергічних реакцій на продукти бджільництва.

Форма випуску: по 10 плівок у контурному впакуванні (по 3 упакувки в пачці).

Зберігання: у сухому, захищеному від світла місці. ]]> Бджоли лікують http://apis/index.php?itemid=352 Tue, 25 Dec 2007 06:35:47 -0500 http://apis/index.php?itemid=94 Пілюльну осу легко взнати по грушоподібному черевцю і здуттю на стебельці ("талія", звичайно тонка в ос).

Eumenus coronatus

Одиночна пілюльна оса будує своє гніздо з глини, як і оса пелопей. Її гніздо має форму красивого кувшинчика діаметром іноді не більше сантиметра. Гнізда нагадують пілюльки, чому й таке прізвисько в ос.

Гніздо будується близько 3-4 годин. Оса робить багато рейсів за глиною. Звичайно оса бере глину з одного місця, але іноді можна зустріти двоколірні гнізда. Кожне гніздо - бездоганна за формою куля з тонкою шийкою і відгином навколо отвору, що робить його схожим на глечик. Внутрішня поверхня кувшинчика ретельно відполірована.

Сама самка пілюльної оси харчується нектаром і рослинними соками. Але личинки можуть їсти тільки м`ясо. Тому оса запасає у своїх гніздах багато паралізованих гусениць. Над купою гусениць оса на тонкій шовковій нитці підвішує яйце. Гніздо запечатується. ]]> Посестри бджіл http://apis/index.php?itemid=94 Thu, 13 Dec 2007 08:44:43 -0500 http://apis/index.php?itemid=186 Рослинний віск виділяється деякими видами рослин.

Види рослинного воску (монтан-віск, карнаубський, торфяний, японський, пальмовий) відрізняються один від одного хімічними й фізичними властивостями.

Японський віск містить гліцерин, за хімічним складом належить не до воску, а до жирів, а за фізичними властивостями подібний до воскоподібних речовин, до яких його й причисляють. Торфянний віск екстрагується з торфу. Зовні він дуже схожий на карнаубський віск і монтан-віск. Всі вони тверді й ламкі.

Рослинний віск використовується в промисловості. ]]> Продукти бджільництва http://apis/index.php?itemid=186 Sun, 2 Dec 2007 18:56:49 -0500 http://apis/index.php?itemid=60 Бджоли можуть хворіти. Хворіють робочі бджоли, матки, трутні, лялечки, личинки. При захворюваннях знижується активність бджіл, скорочується тривалість їх життя, відмічається значна загибель окремих особин або навіть цілих сімей чи пасік. Хворі сім`ї малопродуктивні і часто збиткові. Часто одні недуги супроводжуються іншими, що ускладнює діагностику та лікування.

Класифікація бджолиних захворювань доволі проста. Відрізняють заразні й незаразні захворювання. Перші особливо небезпечні, бо переносяться між сімями, пасіками, реґіонами. В залежності від збудника захворювання розрізняють інфекційні й інвазійні заразні хвороби. Інфекційні спричинюються організмами рослинного походження (віруси, мікроби, грибки), інвазійні - тваринами (найпростіші, кліщі, комахи).

Незаразні хвороби виникають тоді, коли порушено нормальні умови утримання сімей чи бджолина сім`я отруїлась отрутохімікатами. Тут слід розрізняти:

• Xвороби дорослих бджіл (токсикози) - виникають протягом усього року.
• 3ахворювання розплоду - зазвичай виникають весною і влітку.

До інвазійних захворювань відносять:

• Протозоози - хвороби, які викликають мікроскопічні організми тваринного походження.
• Гельмінтози - викликає круглий гельмінт - нематод.
• Арахнози - викликають різноманітні кліщі, що паразитують на комахах, розплоді тощо.
• Ентомози - хвороби, що зумовлюються паразитуванням на різновіковому розплоді та дорослих бджолах комах-паразитів (мухи, жуки, меліттобії).

До інфекційних хвороб відносять:

• Бактеріози - хвороби бджіл, що спричинюються мікробами.
• Вірусні захворювання - викликають різні віруси.
• Мікози - спричинюються грибками.
• Ріккетсіоз

Хапає таку здобич прямо за голову, сідає на неї верхи й на своїх міцних крилах відносить здобич до гнізда. Вполювавши достатню кількість комах, вона відкладає єдине яйце й щільно запечатує отвір глиною. На цьому оса не заспокоюється. До кінця життя вона буде будувати нірки, заповняти їх комахами й відкладатиме в них по яйцю.

Личинка, що залишилась в нірці, після виходу з яйця приймається поїдати запасену для неї їжу. З`ївши всіх личинок, вона перетворюється в лялечку. В такому вигляді й зимує. Весною молода оса залишає нірку. ]]> Посестри бджіл http://apis/index.php?itemid=98 Sat, 24 Nov 2007 09:04:15 -0500 http://apis/index.php?itemid=116 Джмелі (Bombus) поширені по усьому світлу. Всього нараховують близько 300 видів. Представники перетинчастокрилих (Hymenoptera), належать до особливого сімейства Bombіdae, що близьке до сімейства бджолиних (Apіdae).

Тіло джмеля товсте, незграбне, густо покрите волосками, на голові видні досить довгі колінчаті вусики - органи дотику і нюху, що дозволяють джмелям розрізняти запахи квітів. Очі в джмелів добре розвинуті і зір відіграє велику роль при виборі квіток.

Джміль

На нижній стороні голови розміщені ротові частини - довгий язичок, щупальця, шаблеподібні нижні щелепи, якими джміль розсовує частини квітки, на який він сідає. Тільки завдяки своєму довгому язичку джміль особливо добре пристосований для перехресного запилення рослин. Верхні щелепи відіграють велику роль при будівлі гнізда.

На грудях джмеля розташовані дві пари ніжних прозорих крил, передні і задні, з нечисленними жилками. А також досить довгі волохаті ноги, на задніх ногах є апарат для збирання пилку.

Зиму перезимовує велика самка. Навесні на початку квітня, коли установиться тепла погода і зацвітуть перші медоноси, її можна побачити на перших квітках. Свої перші 10 - 20 днів джмелеві матки посилено харчуються нектаром і пилком, у них розвиваються яєчники.

Матка не будує власної нірки або іншого якого-небудь житла, а шукає покинуті нори гризунів. Знайшовши придатне місце для гнізда, матка формує в гнізді медовий горшочок, щоб у погану погоду не залишитися без їжі, і пилкову кульку, здоблює її нектаром і покриває воском. Віск виділяється з черевних сегментів. Після цього робить з воску мисочку і відкладає в неї близько 8 яєць. Мисочку відразу ж запечатує. Матка доглядає за майбутнім потомством. Через 3-4 дня з яєць виходять личинки, що харчуються пилковою кулькою. У залежності від температури через 15 - 28 діб личинки окуклюються.

Джміль на квітці

Перший виводок - безліч дрібних робочих особин. Частину робіт вони перебирають на себе: фуражирують (приносять у гніздо корм), допомагають матці вигодовувати розплід, захищають гніздо. Комірок стає більше. Вони утворюютьь стільник. Матка посилено відкладає яйця. Але кожена комірка використовується для виводу молодих джмелів усього лише раз. Потім її використовують для складання запасів їжі.

Родини в джмелів не такі великі, як у бджіл. Звичайно в такій сім`ї нараховується від 50 до 400 комах, іноді до 2000. Поступово матку в гнізді заміняють джмелеві матки, що вилетіли пізніше. Такі матки, звичайно, сильніші за матку, яка виснажилася закладанням гнізда й обігрівом розплоду. Тому загарбниця убиває матку в гнізді, і сама починає відкладати яйця. У такий спосіб маленька сім`я завжди має сильну матку, здатну давати сильних нащадків. Протягом життєдіяльності родини відбувається багаторазова заміна матки, можливо, навіть, до 10 разів.

Коли гніздо джмелів досягає великого розміру, частково матка і робітники починають відкладати незапліднені яйця, з яких розвиваються самці джмелів. А ще пізніше з запліднених яєць виходять молоді матки. Матки часом залишають гнізда, спаровуються із самцями і посилено харчуються.

Коли розів`ється жирове тіло і матки стають готові до діапаузи (зимової сплячки), вони знаходять місце для зимівлі, а самці і робочі джмелі на той час гинуть, ще до настання морозів.

У гніздах джмелів можуть бути нахлібники - джмелі-зозулі (Psіthru), мурахи і різні паразити (наприклад, личинки мух Volucella). Джміль-зозуля цілком перейщов на завоюванню гнізд джмелів, і ніколи не закладає своїх гнізд. Іноді в родинах джмелів зустрічають тварин, що живуть разом із джмелями, але шкоди їм не наносять.

Джмелі мають найважливіше значення в экосистемах, будучи єдиними запилювачами деяких бобових рослин, наприклад, такої найціннішої кормової культури, як конюшина. Однак у даний час кількість джмелів зменшується, і багато їхніх видів внесені в Червону книгу. Головну небезпеку для них представляють суцільна оранка земель і ядохімікати, що застосовуються в сільському господарстві. ]]> Посестри бджіл http://apis/index.php?itemid=116 Thu, 22 Nov 2007 08:31:11 -0500 http://apis/index.php?itemid=134 Бджолина сім`я, яка три доби назад (72 год) відпустила рій, охоче прийме до себе рій, що вийшов з іншого вулика. Ця біологічна особливість бджіл широко використовувалась автором способу для одержання високих медозборів.

У перші два дні рої використовують за способом Буткевича. Рої, що виходять на третій і наступні дні, підсаджують через льоток у сім`ї, які три доби тому як відроїлись.

Сім`я ніякого опору не чинить. Але тільки в цей короткий період. На перший і другий, а також на четвертий і наступні дні після роїння бджолина сім`я чужого рою у вулик не впустить! Усі чужі бджоли, що потраплять у гніздо, будуть знищені! Не можна тримати роя, що відроївся три дні тому, бо меду, якого набрали в зобики ройові бджоли вистачає лише на два дні. Повернення роя в свою сім`ю не припинить роїння надалі.

Бджолина сім`я, якій підсадили чужого роя, чудово працює на медозборі і відбудові стільників. До бджіл роя, які не зайняті вихованням розплоду і повністю переключаються на польові роботи, приєднуються льотні бджоли сім`ї. ]]> Досвід і практика http://apis/index.php?itemid=134 Wed, 21 Nov 2007 17:44:49 -0500 http://apis/index.php?itemid=310 Чоловічі особини - самці, без них рід бджолиних розмножуватися не може. З`являються в сім`ї навесні і влітку (травень - червень). Вони значно крупніші за робочих бджіл, маса їх 200-250 мг (у середньому 210 мг).В гнізді мешкають тимчасово. Ніяких робіт у вулику не виконують, бо непристосовані для цього. Здатності до збирання корму в них теж нема. У них навіть хоботок вкорочений. Захищатись трутні теж не можуть, бо позбавлені жала. Вони потрібні сімї тільки для спарювання з молодими неплідними матками. Під час спарювання матці передаються чоловічі статеві клітини, після чого вона стає плідною. Статевої зрілості самці досягають через 10—12 днів після виходу з комірок. В пошуках маток вони періодично вилітають з вуликів, особливо в погожі дні. З великої кількості у паруванні бере участь дуже мало трутнів. Після цього вони гинуть, а їх сперма залишається у спермоприймачі матки. Із запліднених яєць розвиваються жіночі особини сім`ї. Самі ж трутні розвиваються з незапліднених яєць. Для парування трутні найчастіше літають в зоні 2—4 км від своїх вуликів. В окремих місцях навколо пасік, сприятливих для зустрічі з матками, вони скупчуються і чекають на зустріч з молодими матками.

Вільне парування в повітрі забезпечує природний відбір найбільш сильних і здорових самців й практично виключає можливість близькоспорідненого розведення. Трутні, які не зустрілися з матками, повертаються з польоту назад. У вулику робочі бджоли доглядають за ними. На їх утримання бджолині сім`ї витрачають багато корму. Так, кожна тисяча трутнів потребує на розвиток і годівлю до кінця життя близько 7 кг меду, або 1 кг трутнів за весь період свого життя з`їдає 15 - 20 кг меду.

Такі великі втрати корму зв`язані з величезними витратами м`язової енергії, використовуваної трутнями в польоті. Крім того, на виховання однієї трутневої личинки до її запечатування бджоли затрачають стільки ж корму, скільки його потрібно на вирощування п`яти личинок робочих бджіл.

Вивід трутнів залежить від зовнішніх умов, наявності і рівня медозбору, віку матки і сили сім`ї. Пасічникам по різному доводиться запобігати відкладанню надмірної кількості незапліднених яєць. Крім того восени по закінченні медозбору бджоли самі виганяють трутнів з вуликів. Бджоли південних порід виганяють трутнів і серед літа, коли припиняється принесення корму у вулик. При цьому в бджіл немає прагнення убити трутнів жалом, вони просто не допускають їх у гніздо, до тепла і меду. Інколи, коли в гнізді не вистачає перги, бджоли теж виганяють трутнів. Проте пасічникам, які затято борються з трутнями, слід пам`ятати, що сім`я без трутнів - неповноцінна сім`я, вона на медозборі збере значно менше меду.

У кращих сім`ях трутнів залишають на плем`я. Одним з ефективних заходів, що запобігають зайвому виведенню самців, є використання у розплідній частині гнізда стільників з бджолиними комірками. Але на пасіках, уражених вароатозом, у весняно-літній період для виведення трутнів треба мати збільшені комірки у всіх сім`ях. Систематичне вилучення трутневого розплоду з кліщами дає позитивні результати в боротьбі з хворобою.

Проте якщо сімя до осені з якихось причин залишилася без матки чи з неплідною маткою, то бджоли трутнів не виганяють. Вони залишають їх в гніздах на зиму і весну. ]]> Біологія бджолиної сім''ї http://apis/index.php?itemid=310 Tue, 20 Nov 2007 05:47:25 -0500